AW's Journal
[Most Recent Entries]
[Calendar View]
[Friends]
Below are the 20 most recent journal entries recorded in
AW's LiveJournal:
[ << Previous 20 ]
| Wednesday, April 12th, 2006 | | 11:42 am |
Вставай!
Один ученик спросил своего наставника-суфия:
— Учитель, что бы ты сказал, если бы узнал о моём падении?
— Вставай!
— А на следующий раз?
— Снова вставай!
— И сколько это может продолжаться — всё падать и подниматься?
— Падай и поднимайся, покуда жив! Ведь те, кто упал и не поднялся,
мертвы.
Суфийская притча | | Wednesday, April 5th, 2006 | | 9:11 pm |
За окном
В больнице в одной палате лежали два тяжело больных человека. Один лежал у окна, а кровать другого располагалась у двери.
— Что там видно в окне? — как-то спросил тот, что лежал у двери.
— О! — оживился первый. — Я вижу небо, облака, напоминающие зверюшек, озеро и лес вдалеке.
Каждый день лежащий у окна рассказывал своему соседу о том, что происходит за окном. Он видел лодку, рыбаков с огромным уловом, детей играющих на берегу, юных любовников, держащихся за руки и не сводящих друг с друга сияющих глаз.
В то время как он наблюдал все эти удивительные события за окном, его соседа мучила глухая злоба. «Это несправедливо, — думал он. — За какие такие заслуги его уложили у окна, а не меня, и я могу лицезреть только дверь с облупившейся краской, в то время как он любуется видом из окна».
Однажды, лежащий у окна сильно закашлялся и стал задыхаться. Он пытался дотянуться до кнопки вызова медсестры, но у него не было сил, потому что он содрогался от кашля. Сосед наблюдал за происходящим. Ему ничего не стоило нажать на свою кнопку, но он этого не сделал.
Через некоторое время, первый затих и вытянулся на своей постели. Когда его унесли, сосед попросил медсестру, чтобы его переложили к окну. Медсестра выполнила просьбу больного, перестелила его постель, помогла ему перелечь на противоположную кровать, и, убедившись, что больному удобно, направилась к двери. Вдруг её остановил удивлённый возглас больного:
— Как же так! Это окно выходит на глухую серую стену! Но тот, кто умер, рассказывал мне, что видел лес, озеро, облака, людей… Как же он мог всё это видеть из этого окна?
Медсестра печально улыбнулась:
— Он вообще не мог ничего видеть; ваш покойный сосед был слепым.
— Но зачем же он?..
— Он, видимо, просто хотел вас немного приободрить. | | Monday, March 27th, 2006 | | 9:58 am |
Я - ламаний гріш
Був собі старий суфі, який заробляв на життя тим, що продавав усякий дріб'язок та непотріб. Здавалося, що чоловік був цілком немудрий, бо люди частенько платили йому ламаною монетою, а він приймав її без слова протесту. Часто люди запевняли, що заплатили йому, коли ж насправді не давали ні гроша, а він вірив їхнім словам.
Коли ж прийшов йому час умирати, він підніс очі до небес і мовив:
– О, Аллах! Я приймав багато ламаних монет від людей, але жодного разу не осуджував їх у своєму серці. Просто вважав, що вони не відають, що роблять. Я також ламаний гріш. Якщо Твоя ласка, не суди мене.
І почув Голос, що сказав:
– Як можна судити того, хто не судив інших?
Багато хто робить діла любові.
Рідко можна зустріти людину, й думки якої сповнені любові. | | Thursday, March 23rd, 2006 | | 10:10 am |
Як відрізнити день від ночі
Гуру запитав у своїх учнів, чи вони могли б сказати, коли закінчується ніч та починається день.
Один сказав:
– Коли, побачивши на віддалі тварину, ви можете сказати, корова це чи кінь.
– Ні, – мовив гуру.
– Коли, побачивши на віддалі дерево, ви можете сказати, чи то нім, чи манго.
– Знову неправильно, – сказав гуру.
– Ну тоді як? – спитали учні.
– Коли ви дивитеся в обличчя будь-якого чоловіка і впізнаєте в ньому свого брата,
коли ви дивитеся в обличчя будь-якій жінці та впізнаєте у ній вашу сестру.
Якщо не можеш цього зробити, то, незалежно від того, який час за сонцем, і далі триває ніч. | | Monday, March 20th, 2006 | | 8:43 am |
Кінь Аль-Мамуна
Каліф Багдада на ймення Аль-Мамун мав чудового арабського скакуна. Інший мешканець міста, Омах, хотів відкупити цього коня, пропонуючи в обмін на нього багато верблюдів. Проте Аль-Мамун не хотів розлучатись із твариною. Це дуже розлютило Омаха, який вирішив привласнити коня підступом.
Знаючи, що Аль-Мамун їхатиме верхи на коні певною дорогою, він вмостився на узбіччі, вдаючи з себе дуже хворого жебрака. Аль-Мамун був надзвичайно доброю людиною, тож, вгледівши жебрака, пожалів його, зупинився та запропонував підвезти до свого палацу.
«На жаль, – жалівся жебрак, – я вже багато днів не мав і крихти в роті і не маю сили вилізти на коня». Отож Аль-Мамун турботливо підсадив чоловіка на коня, маючи намір сісти ззаду. Тільки-но жебрак опинився у сідлі, як шаленим галопом помчав геть. А Аль-Мамуна біг за ним і волав, аби той зупинився. Опинившись на безпечній від переслідувача віддалі, Омах зупинився і обернувся.
– Ви вкрали мого коня, – кричав Аль-Мамун. – Я маю до Вас одне прохання.
– Яке саме? – відгукнувся Омах.
– Нікому не оповідайте, яким чином Ви стали власником коня.
– Чому?
– Бо якщо про ваш підступ довідаються люди, а хтось, справді хворий, лежатиме при дорозі, то вони пройдуть повз нього і не допоможуть. | | Friday, March 17th, 2006 | | 10:35 pm |
Серце в горах
У морозний зимовий день, коли старий прочанин пройшов уже половину свого шляху в Гімалаї, почався дощ.
Господар, що дав йому притулок, запитав його:
– Як Ви взагалі зможете дістатися туди в таку негоду, чоловіче добрий?
Старий бадьоро відповів:
– Моє серце вже там, так що все решта може легко іти за ним. | | Wednesday, March 15th, 2006 | | 9:06 am |
Жебрак, що ненавидів Бога
Одного разу Авраам запросив якогось жебрака у свій намет на обід.
Коли ж було відмовлено післяобідню молитву, жебрак став проклинати Бога,
заявляючи, що не може навіть чути Його Ім'я.
Обурений Авраам вигнав богохульника з намету.
Коли ж вночі Авраам молився, Бог сказав йому:
«Цей жебрак проклинає та ображає мене ось вже п'ятдесят років,
але я щодня давав йому їжу.
Невже ти не міг витримати його хоч один обід?» | | Monday, February 27th, 2006 | | 7:41 pm |
Чистый взгляд
В Китае жил когда-то учитель по имени Мастер Фо Инь. У этого учителя был друг по имени Су Донь По — поэт с дурной репутацией из-за своего грубого, вздорного характера.
Однажды поэт сел, изображая из себя Будду. Он спросил учителя дхармы:
— На кого я похож?
— Ты похож на Будду, — ответил Мастер Фо Инь.
Поэт затем сказал:
— Ты знаешь, на кого ты похож? Ты похож на кучу дерьма!
Мастера дхармы это нисколько не смутило. Он по-прежнему продолжал улыбаться.
Потерявший смелость поэт спросил:
— Как же это ты не рассердился?
Монах ответил:
— Тот, кто осознал в себе природу Будды, видит ту же природу Будды в каждом человеке.
Тот же, кто полон дерьма, видит каждого другого как кучу дерьма. | | Thursday, February 23rd, 2006 | | 11:54 am |
Любов...
Учень дуже хотів зректися світу, але, як стверджував, сім'я надто любила його, аби дозволити йому піти від себе.
«Любов? – дивувався гуру. – Це взагалі не любов. Ось послухай...» І він оповів учню таємницю йогів, знаючи яку, він може вдавати мертвого. Наступного дня, судячи з усіх зовнішніх ознак, чоловік помер, і його будинок сповнився голосінням і плачем.
Тоді появився гуру. Він сказав розбитій горем сім'ї, що має силу, здатну повернути людину назад до життя, якщо би знайшовся хтось, хто б помер замість нього. Чи є бажаючі?
«Тіло» страшенно дивувалося, коли кожен член його сімейства став вишукувати причини, через які йому було конче необхідно зберегти власне життя. Дружина ж учня підсумувала почуття всіх, кажучи: «Насправді нема жодної потреби, аби хтось ліг на його місце. Ми дамо собі раду і без нього». | | Monday, February 20th, 2006 | | 10:00 am |
З Упанішад
Мудрець Уддалака навчав свого сина Светакету бачити одне, що ховається серед багатьох інших. А чинив він це з допомогою окремих притч, схожих на цю:
Одного разу мудрець сказав до сина: «Вкинь-но сіль у воду і прийди до мене вранці».
Хлопчик зробив, як йому веліли, а на наступний день батько мовив:
– Будь ласка, принеси мені назад ту сіль, яку кинув учора у воду.
– Я не можу її знайти, – говорив хлопець. – Вона розчинилася.
– Спробуй воду з цього боку тареля, – промовив Уддалака. – Який у неї смак?
– Вона солона.
– Спробуй з середини. На що схоже?
– На сіль.
– Покуштуй ще й з іншого боку тареля. Що відчуваєш?
– Сіль.
– Вилий воду, – сказав батько.
Хлопець так і вчинив та зауважив, що після того, як вода випарувалася, на тарілці знову з'явилася сіль. Тоді Уддалака сказав:
«Ти не можеш відчути Бога, сину мій, але він справді є тут».
Ті, що шукають просвітлення, не знаходять його, бо їм не вдається зрозуміти, що те, чого вони шукають, – це той, хто шукає.
Бог, як і краса, перебуває у «я» того, хто спостерігає.
...Треба лише його випарувати) | | Saturday, February 18th, 2006 | | 10:35 am |
Залиш своє «я», а не квіти
Кажуть, що Учитель Дзену Банкеї не заснував жодної школи, не залишив жодного твору чи учня. Він був подібний до птаха, що, линучи у піднебессі, не залишає по собі сліду.
Про нього говорили: «Коли він входив у ліс, жодна травинка не ворушилася; коли він заходив у воду, то навіть кіл не творилося на поверхні».
Він не обтяжував землю. Жоден подвиг зухвалих, жодне завоювання, звершення чи духовність не має права зрівнятися з цим: не обтяжувати землю.
...
Один чоловік прийшов до Будди, тримаючи у руках подарунок – квіти. Будда підвів на нього очі і сказав: «Кинь!»
Чоловік не міг повірити у те, що його просили викинути квіти. Але тоді йому спало на гадку, що то, напевно, його просили викинути квіти з лівої руки, бо ж пропонувати будь-що з лівої вважалося невихованістю і знаком недружелюбності. Отож, чоловік викинув квіти, які тримав у лівій руці.
Однак Будда й далі казав: «Кинь!»
Тоді чоловік випустив із рук усі квіти і став перед Буддою із порожніми руками. Та той знову казав, усміхаючись: «Кинь!»
Здивований чоловік запитав:
– Та що ж я маю кинути?
– Не квіти, сину, а того, хто приніс їх, – такою була відповідь Будди. | | Wednesday, February 15th, 2006 | | 9:38 am |
СТРЕМЛЕНИЕ К СЧАСТЬЮ Mы не хотим быть счастливыми. Нам нужно другое. Можно немного изменить формулировку: мы не хотим быть безоговорочно счастливыми. Мы согласны быть счастливыми при условии, что у нас есть то и это, пятое и десятое. Но ведь это все равно что сказать другу (Богу, еще кому-то) буквально такое: «Ты мое счастье. Если я тебя не заполучу, я отказываюсь от счастья». Осознать это очень важно. Мы не в силах представить себя счастливыми, если какие-то наши условия не соблюдены, — просто не можем вообразить самой возможности счастливого существования без их выполнения. Нас приучили ассоциировать счастье с этими условиями. Итак, подобное осознание — это первое, что надо сделать, если мы хотим проснуться (то есть хотим любить, хотим быть свободными, хотим жить духовной жизнью, жить в мире и радости). В каком-то смысле, с практической точки зрения, ничто в этом мире не значит больше, чем духовная жизнь. Каждого призываю: найдите, что имеет больший практический смысл для человеческого бытия, чем жизнь духа, понимаемая так, как определил ее я. Не набожность, не благоговение, не религиозность, не поклонение, но духовность как пробуждение. Как пробуждение! Поглядите на океан человеческого горя, одиночества, страха, на всеобщее смятение, на душевную раздвоенность человека, на раздирающие нас внутренние и внешние противоречия... И представьте, что у вас появился шанс от всего этого избавиться. Кто-то дарит вам возможность прекратить чудовищное разбазаривание энергии, здоровья и эмоции, порождаемое суетой и постоянными противоречиями. Хотите ли вы получить такую возможность? Вообразите, что кто-то научил вас жить в мире с собой и миром, научил по-настоящему любить. Что может быть важнее? Тем не менее людям кажется, что большой бизнес, политика и наука — более практичные вещи. Но что толку от полетов на Луну, если мы и на Земле-то жить не научились? EDM ...........Почти в тему..........ИЛЛЮСТРАЦИИ.......... =Winners of World Press Photo of the Year 2005= http://dnevnik.bigmir.net/view_article/dnevnik/158531/ЕЩЕ есть время..... | | Tuesday, February 14th, 2006 | | 5:10 pm |
Cегодня день влюбленных. Это когда две любят друг друга. А это о ЛЮБВИ, не только к к-либо одному...
ТАНЕЦ БЕЗ НОГ
Однажды в концентрационном лагере находился один заключенный, который - несмотря на приговор к смерти - оставался бесстрашным и свободолюбивым.
Однажды он играл на гитаре посередине тюремного двора. Его пришла послушать огромная толпа заключенных, и, очарованные его музыкой, люди почувствовали, что у них тоже исчез страх.
Когда тюремные власти увидели это, они запретили ему играть.
Однако на следующий день он вновь пришел туда; он пел и играл на гитаре, а вокруг толпилось еще больше народу.
Разгневанные охранники утащили его прочь и отрубили ему пальцы.
Он вернулся на следующий день: он пел и пытался создавать ту музыку, на какую был способен, обрубками пальцев.
На этот раз толпа громко поддерживала его.
Надсмотрщики утащили его прочь и разбили гитару.
На следующий день он пел от всего сердца.
Какая это была песня! Какая чистота, какое воодушевление!
К нему присоединилась толпа, и, пока длилась песня, их сердца наполнились той же чистотой, а дух стал непобедимым.
Охранники на этот раз просто взбесились и вырвали ему язык.
На лагерь опустилась тишина, нечто вечное, бессмертное.
К огромному удивлению заключенных, наутро он появился на старом месте, пританцовывая под музыку, которую никто не мог слышать.
Вскоре люди танцевали, соединив руки, вокруг его кровоточащей, подрагивающей от боли фигуры.
Завороженные увиденным охранники так и не смогли сдвинуться с места.
Судха Чадран, современная индийская танцовщица классического танца, прекратила танцевать в расцвете своей карьеры, ибо врачи были вынуждены ампутировать ей правую ногу. После того как ей сделали протез, она вернулась к танцам, и - просто невероятно - вновь стала лучшей среди танцовщиц. На вопрос, как ей это удалось, она просто ответила:
...Для того чтобы танцевать, ноги не нужны! | | Monday, February 13th, 2006 | | 10:18 am |
Сильный и непобедимый
О днажды к Учителю пришел юноша и попросил разрешения заниматься у него.
- "Зачем тебе это?" - спросил мастер.
- "Хочу стать сильным и непобедимым".
- "Тогда стань им! Будь добр со всеми, вежлив и внимателен. Доброта и вежливость снискают тебе уважение других. Твой дух станет чистым и добрым, а значит, сильным. Внимательность поможет тебе замечать самые тончайшие изменения, что даст возможное найти путь для того, чтобы избежать конфликта, а значит, выиграть поединок не вступая в него. Если же ты научишься предотвращать конфликты, то станешь непобедимым".
- "Почему?"
- "Потому что тебе не с кем будет сражаться".
Юноша ушел, но через несколько лет вернулся к Учителю.
- "Что тебе нужно?" — спросил старый мастер.
- "Я пришел поинтересоваться Вашим здоровьем и узнать, нуждаетесь ли Вы в помощи"
... И тогда Учитель взял его в ученики. | | Sunday, February 12th, 2006 | | 12:58 pm |
Что делать, когда меня ударят?
Один из учеников спросил Будду:
— Если меня кто-нибудь ударит, что я должен делать?
— Если на тебя с дерева упадет сухая ветка и ударит тебя, что ты будешь делать? — спросил тот в ответ.
— Что я буду делать? Это же простая случайность, совпадение, что я оказался под деревом, когда с него упала ветка, — сказал ученик.
Тогда Будда заметил:
— Так делай то же самое. Кто-то был безумен, разгневан и ударил тебя — это все равно, что ветка с дерева упала на твою голову. Пусть это не тревожит тебя, иди своим путем, будто ничего не случилось. | | Saturday, February 11th, 2006 | | 2:37 pm |
Це моя морква!
Стара жінка померла, і ангели привели її на Страшний Суд. Вивчивши книгу її життя, суддя, одначе, не зміг знайти жодного вчинку милосердя, яке вона здійснила, крім згадки про моркву, яку та колись дала мліючому з голоду злидареві.
А втім, однісіньке діло любові володіє такою силою, що було ухвалено: нехай жінка вознесеться до раю з допомогою тієї моркви. Моркву негайно внесли до суду і вручили жінці. Як тільки вона за неї схопилася, морквина стала підніматися вгору, немовби яка невидима сила тягнула її до небес.
З'явився злидар. Він схопився за полу її одежини і вслід за нею піднісся вгору, хтось третій вхопився за ногу жебрака і також став підніматися. Незабаром з'явився довгий ряд людей, що піднімалися до раю на тій морквині. І хоча це може здатися дивним, жінка не відчувала ваги усіх тих людей, які трималися за неї. По суті, вона взагалі їх не бачила, оскільки дивилася у небеса.
Вони підносилися все вище і вище, доки вже майже не досягли небесних воріт. Саме тоді жінка глянула вниз, щоб востаннє охопити поглядом землю і побачила цілу вервечку людей позаду себе.
Це її обурило! Вона різко махнула рукою і закричала: «Геть, усі геть звідси! Це моя морква!»
Розмахуючи так руками, вона на мить відпустила морквину – і полетіла вниз, разом з цілим своїм почтом.
...Є тільки одна причина будь-якого зла на землі: «Це є моє!» ... | | Wednesday, February 8th, 2006 | | 9:11 am |
...сказали правду
Однажды старец и его ученик вошли в ворота большого города, чтобы рассказать о христианской вере.
Один христианин, житель этого рода подошёл к нему и сказал:
— Отче, вряд ли нужны жителям этого города твои проповеди. Жители эти тяжелы сердцем и сопротивляются слову истины. Они совсем не хотят учиться. Не трать своё время на них.
Старец посмотрел на него и сказал:
— Ты прав.
Несколько минут спустя, подошёл к старцу другой христианин и сказал:
— Отче, не сомневайся: ты будешь радушно принят в этом прекрасном городе. Люди ждут тебя и надеются услышать драгоценные слова Евангельского учения, исходящие из твоих уст. Они истосковались по знанию и готовы к служению. Их сердца и умы открыты для тебя.
Старец посмотрел на него и сказал:
— Ты прав.
Ученик не выдержал и спросил старца:
— Отче, объясни мне, как ты и одному, и другому сказал одни и те же слова, хотя говорили они тебе совершенно противоположные вещи.
Старец сказал ученику:
— Ты прав. Но ты наверняка заметил, что оба человека изрекали истину, соответствующую их пониманию мира. Первый во всём видит только плохое, второй ищет хорошее. Оба воспринимают мир таким, каким они ожидают его увидеть. Каждый из них исходит из своего опыта понимания этого мира. Ни один из них не солгал. Они оба сказали правду. Только не всю. | | Tuesday, February 7th, 2006 | | 9:40 am |
Попытки оскорбить Будду
Как-то Будда проходил мимо одной деревни. Собравшиеся вокруг него люди начали выкрикивать оскорбления в его адрес. Они использовали всякие ругательства, все эти немногосложные слова из своего скудного лексикона. Будда, стоял, слушал их молча и очень внимательно, а затем произнес:
- Спасибо, что пришли ко мне на встречу, однако я спешу. Мне нужно успеть в следующую деревню, меня там уже ждут. Не могу вам уделить сегодня много внимания, но завтра, на обратном пути, у нас будет время пообщаться. Завтра вы можете собраться все вместе и высказать мне все, что не успели сегодня. А сейчас извините, мне нужно спешить.
Крестьяне не верили своим ушам и глазам: этот человек оставался совершенно спокойным, уравновешенным. Кто-то не выдержал:
- Ты что, оглох? Мы оскорбляем тебя последними словами, а ты никак не реагируешь.
Будда ответил:
- Если вы хотели услышать ответ, то пришли слишком поздно. Вам надо было прийти десять лет назад, тогда я бы вам ответил. Но за эти десять лет я научился не поддаваться на провокации. Я перестал быть рабом, я стал себе хозяином. Я действую так, как хочу я, а не кто-нибудь другой. Я живу в согласии со своей душой. Меня не заставишь делать что-нибудь против моей воли. Я не обижаюсь на вас. Вы можете быть собой довольны, вы неплохо поработали. Но лично я не воспринимаю ваши оскорбления, и, пока я не начну их воспринимать, они останутся пустым звуком.
- Бросьте горящий факел в реку. Он будет гореть до тех пор, пока не коснется воды. Как только он дотронется до поверхности, река сразу потушит его. Я превратился в реку. Вы бросаете оскорбления в мою сторону. Они полны огня, но, стоит им достигнуть меня, как в моей прохладе огонь гаснет. Оскорбления больше не в состоянии обжечь меня. Вы бросаете колючки, проваливаясь в моем безмолвии, они превращаются в цветы. Я поступаю так, как велит мне сердце.
..........................
Кто-то оскорбил тебя, нажал на кнопку - и ты среагировал. Ты злишься, прыгаешь на обидчика, и ты называешь это действием? Запомни, это не действие, это реагирование. Твой обидчик был оператором станка, а ты - самим станком. Он нажал на кнопку, и ты начал функционировать, как машина. Лампочка зажигается и гаснет от нажатия кнопки. Подобным образом окружающие поступают и с тобой: они включают и выключают тебя.
Один хвалит тебя, раздувая твое эго, как воздушный шар, и ты начинаешь чувствовать свое величие. Затем другой прокалывает этот шар, и ты безжизненно валишься на землю. Ты сам себе не хозяин: кто угодно может тебя оскорбить, опечалить, разозлить, разгневать, привести в бешенство, свести с ума. И кто угодно может восхвалять тебя, поднять тебя на небеса; ты будешь чувствовать себя таким великим, что даже Александр Македонский окажется ничтожеством по сравнению с тобой... Ты действуешь в соответствии с чужими манипуляциями. Такое действие не является истинным. | | Tuesday, January 31st, 2006 | | 11:13 am |
ВСЕ є у тобі....
Чернець та його «я»
Живе серед людей неймовірна історія про ченця, що мешкав в єгипетській пустелі. Він був настільки вимучений спокусами, що більше не міг витерпіти чернечого життя. Тому вирішив відмовитися від своєї келії і податися світ за очі.
Коли ж він натягав сандалії, аби вирушити втілювати своє рішення у життя, то побачив недалеко від місця, де стояв, іншого ченця. Він також взував сандалії.
— Ти хто? — запитав чернець незнайомця.
— Я — твоє власне «я», — почулося у відповідь. — Якщо ти полишаєш своє місце заради мене, то хочу, аби ти знав: незалежно від того, куди попрямують твої ноги, я буду іти з тобою.
Впавши у відчай, клієнт сказав психіатру:
— Куди б я не йшов, завше мушу брати із собою самого себе, і саме це все псує.
Усе, від чого ти утікаєш, і те, до чого прагнеш, є у тобі. | | Wednesday, January 25th, 2006 | | 5:21 pm |
.....уламки скла..........
Сімейство з п'яти осіб відпочивало на пляжі. Діти купалися в океані і будували з піску замки, коли це раптом вдалині з'явилася невисокого зросту стара жінка.
Її сиве волосся розвіювалося на вітрі, а одяг був справжнім брудним шматтям.
Вона весь час бурмотіла сама до себе та щось підбирала з піску і запихала у мішок.
Батьки прикликали дітей до себе і заборонили їм підходити до старої.
Коли, зайнята своєю роботою, вона проходила повз сімейство, то усміхнулася їм.
Але її вітання залишилося без відповіді.
Багато тижнів опісля ця сім'я дізналася, що невеличка стара жінка вирішила все своє життя присвятити підбиранню з пляжу уламків скла, аби діти не поранили собі ніг.... |
[ << Previous 20 ]
|